Історія, географія

ВОЛОВЕЦЬКА ГРОМАДА

Історична довідка

   На знімку герб Воловця 1844 року. На гербі зображено у зеленому щиті зі срібною базою три срібних дерева з чорними гілками, середнє з яких вище.
   Джерело: А.Гречило, Ю.Савчук, I.Сварник "Герби мiст Украiни (XIV - I пол. XX ст.)"

   Вперше поселення Воловець (тодішня назва Ewkermezew – волове поле) згадується у грамоті Лелеської капітули від 2 лютого 1430 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї.
   Наш небайдужий земляк Анатолій СЕЛЕХМАН за документами прослідкував, як змінювалися написання і назва поселення протягом майже шести сотень років своєї історії: 1430 – Ewkermezew; 1465 – Wkermezew; 1543 – Ewkvr mezeo; 1546 – Ekermezew; 1548 – Evukevr mezeow; 1554 – Eokor mező; 1564 – Evukewr mewzew; 1570 – Ökörmező; 1630 – Eőkőr mezeö; 1645 – Wolowecz; 1773 – Volocz; 1808 – Volócz, Wolowec, Volüczi; 1873 – Volovec; і з 1948 року – Воловець. Як бачимо, слов’янська назва поселення появилася ще 350 років тому назад, що в чужому середовищі свідчить про його слов’янське населення, походження і суть.
   У 1626 році каштелян Мукачівського замку Янош Баллінг доручив кенийзу (людина, яка заселяла село за дорученням землевласника) Семену Олексі поселити біля Воловця нових поселенців. Поселення отримало назву Модьорфолво (угорське село). Його жителями дійсно були угорці (Борбій, Кіш, Модьор, Макар, Бігор, Берегі). Вони потім українізувалися, але місцеві легко вгадають прізвища нинішніх жителів Воловця. Назва поселення змінилася на Мадяри, воно стало частиною Воловця і донині за ним зберігається назва Мадяровиця.
   З 1728 року маєтки Мукачівсько-Чинадіївської домінії Нижньоверецької економії, до якої входив Воловець, належать графу Шенборну. За переписом комітату Берег у 1749 році тут нараховувалося 28 дворогосподарств. Зафіксовані прізвища тогочасних мешканців: Баганич, Дичка, Кружал, Меллеш, Мельник, Олексикович, Попович, Русин. У 1773 році фіксуються прізвища Блашин, Баганич, Заяц, Линар, Мадяр, Попович, Русин, Тимкович. Більшість перерахованих прізвищ до цього часу присутні у Воловці.
   У 1851 році у селі проживає 672 жителі. На його околицях 1872 року італійські підприємці розпочали будівництво залізниці Мукачево-Лавочне, яке тривало 11 років. У 1887 році залізничне полотно сягнуло Стрия, з’єднавши Закарпаття з Галичиною. Це спонукало приріст населення, і у 1900 році тут мешкає вже 1284 жителі.
   1911 року Воловець відвідав відомий американський антрополог Джордж Дорсей, який дуже дивувався, чому людям потрібно виїжджати на заробітки до Америки маючи такі благодатні умови проживання.
   У 1930 році в урочищі «Під Кілицьов» знайдено скарб із 30 бронзових і 9 золотих предметів та глиняний черпак, які датуються 13 століттям до н.е.
   У 1931 році Чехословацька туристична спілка побудувала у Воловці лижний трамплін та два туристичні комплекси. Село розростається, у 1938 році тут проживає 2350 жителів.
   На знімку печатка села Воловець. Печатка кругла,  діаметр 38мм, без дати. В широкому обідку по колу напис чеською та українською мовами «Село Воловець». Між двома написами декоративні шестикутні зірки. По середині поля символ – високі гори.
   У березні 1939 року Королівство Угорщина, під керівництвом регента Горті, окупувало Карпатську Україну, у тому числі і Воловець, де побудовано казарму прикордонної поліцейської сторожі. Весною 1944 року із села депортовані всі єврейські сім’ї і вивезені до німецьких концтаборів. Влітку 1944 року у пору сінокосів село потрясла велика залізнична катастрофа. Від зіткнення двох військових ешелонів вигоріла вся Мадяровиця і частина Слатини.
   9 жовтня 1944 року Воловець окупували радянські війська, розпочалася інша доба його довгій історії. 29 листопада 1945 року Воловець став окружним центром, а 12 листопада 1953 року округи перейменовані у райони і Воловець стає районним центром. 1957 року його віднесено до селищ міського типу. Цього ж року у селищі збудовано середню школу.
   Стародавні частини села, назви яких походять від прізвищ перших поселенців Мадяр, Худан, Баганич – Мадяровиця, Худановиця, Баганя Берег, Лапташовиця, Слатина до сьогодні відомі кожному корінному мешканцю Воловця. А зараз у селищі нараховується 30 вулиць.

   Стосовно сіл громади, які мають трохи коротшу, та не менш цікаву історію.
   Село Гукливий (1558 – Huklivát; 1773 – Huklivy; 1808 – Huklivá; 1877 – Huklivoje) закладене 1558 року повіреним великого князя Трансільванії Жиґмонда Ракоці.
   На знімку печатка села Гукливий. Печатка кругла, діаметр 35мм, без дати. По колу напис чеською і українською мовами «Село Гукливий». По середині поля символ – хвойне дерево (ялина).
   У храмі села священик Махил Ґриґаші, син кметя (вільний селянин з правом переміщення) Матея Ґриґа із Лазорпотока (Matheas Griga, incola Lazorpatakensis), продовжив записи своїх попередників у метриці про значні, на його думку, події. Ці записи з 1660 до 1830 року, тобто протягом 170 років, відомі історичній науці під назвою «Літопис Гукливска». До речі, у притворі дерев’яного храму на стіні до цього часу збереглося зображення хреста, яке виконав німецьким маляр Франц Пеер, який розмальовував храм, у пам'ять смерті його дочки. А біля храму збереглася могила дружини священика з відповідним написам на кам’яному надгробному хресті.
   У 1889 році три сусідні поселення – Huklivoje, Talamás, Veretecső (Гуклівое, Таламаш, Веретечув) об’єднані в одне село, під назвою Zúgo – у перекладі з угорської Пороги. З них село Таламаш у 1625 році заклав капітан Мукачівського замку Янош Баллінг. Наприкінці XVII століття воно знелюдніло і у 1708 році передане у заставу родині Сеньєї. 1762 року куплене Шенборнами, у ньому з’явилися млин і лісопилка. Назва села змінювалася так: 1625 – Talamás, 1645 – Tholomas; 1773 – Talamas, Talamass. 
   Про час закладення села Веретичів дані відсутні, а його назва змінювалася так: 1693 – Wereteczow; 1773 – Veretecső, Wereteczo; 1808 –Weretecow, Weretecsüv. 
   Зміни назви об’єднаного села: 1927 – Huklivy; 1939 – Hukliva; 1948 – Гукливий.
   У 1607 році Ференц Маґохі заклав село Скотарське (1607 – Szkotárszkát, 1630 – Skatarsky; 1645 – Skotarszki; 1773 – Skotarszka; 1808 – Skotárska). Назва походить від слов'янського скотар, пастух. А у 1629 році Янош Баллінг, заклав село Сваліовка (1629 – Szvalyovská; 1645 – Swalouszki, Kis Ztvalyoka; 1773 – Szváloka, Swaloka; 1808 – Szvalovka, Szvalyánka, Swaljawka; 1851 – Szvalyóka; 1869 – Szwaljawka; 1873 – Szvalyavka; 1877 – Szvalyovka; 1888 – Kis-Szolyva). У 1889 році два села об’єднані в одне під назвою Kisszolyva, нині Скотарське.
   На знімку печатка села Скотарське. Печатка кругла, діаметром 32мм, без дати. В широкому обідку по колу напис чеською і українською мовами «Село Скотарський». Між написами декоративні шестикутні зірки. По середині поля символ – повернута вправо голова оленя.
   Не виключено, що у 1876 році священиком Скотарського був Іван Волошин, батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина.
   У 1895 році до закарпатського письменника Євгена Фенцика, який деякий час мешкав у Скотарському, де вчителювала його донька, заїжджав Іван Франко, повертаючись з Будапешту до Львова.
   1910 року у селі проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями.
   У 1611 році Ференц Магохі заклав село Канора (1611 – Kanura; 1808 – Kánora; 1948 – Канора). Можна припустити, що назва поселення походить від угорського Kanyara – вигин, тобто поворот.
   На знімку печатка села Канора. Печатка кругла, діаметром 33мм, без дати. В широкому обідку по колу напис чеською і українською мовами «Село Канора». Між написами декоративний елемент у формі шестикутних зірок. По середині поля символ – бджола з розправленими крильцями.
   В околицях села у 1833 році знайдено скарб із 15 бронзових предметів і 32 золотих намистин та браслетів, які датуються епохою пізньої бронзи (злам 3-2 тисячоліть до н.е.) і вказують на дуже ранню присутність тут людей.
   Коли у селі згоріла церква 1888 року, цісар Австро-Угорщини подарував на спорудження нової 150 гульденів. А дерев’яна церква села з 1974 року стоїть у центрі Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові під Київам.
   Слід згадати, що в Канаді у провінції Саскачеван є містечко 2,2 тис. мешканців під назвою Канора, де на в’їзді всіх зустрічає пам’ятник «Лесі» з вишитим рушником у руках і написам «Вітаємо до Канори», «Welkome to Canora». Містечко засноване у 1905 році переселенцями із Західної України (150 сімей). І хто знає, чи не було серед них наших земляків із с. Канора.

ЦІКАВІ ФАКТИ

   Часто пишуть, що "У 1850-х роках у Воловці збудовано найкращий в Австро-Угорщині на той час лижний трамплін. У 1862 року монарх Австро-Угорської імперії Франц-Йосип відвідав Воловець у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі. Тут вони весело провели час: спускалися з гір на лижах, стрибали з місцевого трампліна. На жаль від унікального трампліна збереглися тільки фундамент – бетонні тумби за смереками в урочищі Кілиця".
   Звичайно ж цікава історія. Цілком можливо, що у 1862 році монарх Австро-Угорської імперії Франц-Йосип відвідав Воловець у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі. Але дуже мало ймовірно, що вони тут каталися на лижах, тим більше спускалися з трамліну.
   З історії лижного спорту відомо: «На всесвітній виставці, що проходила влітку 1873-го у Відні, увагу привернули «снігоступи», представлені в норвезькому павільйоні. До того лижі не були відомі в наших широтах…». У 1887 році в Празі відкривається перший у центральній Європі лижний гурток. У лютому 1891-го у Відні з’являється лижний клуб.
   Перший на планеті лижний трамплін зі штучною надбудовою звели в 1911 році в чеському Цвічині. Через 2 роки такий трамплін з’явився і в Голменколлені (Норвегія): це було дерев’яне риштування заввишки 9,5 метра. В Угорському королівстві (у склад якого до 1918-го входило Закарпаття) справжній трамплін встановили лише в 1919 році, і це було не в Воловці.
   Щодо справжньої історії воловецького трампліну, то вона не менш цікава за вигадану. Вперше згадано про нього у річному звіті голови лижної секції Мукачівського клубу туристів, надрукованому в січні 1930 р. в журналі «Zimní Sport» (органі Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття): «У літні місяці 1929 року керівництво клубу готувало будівництво лижного трампліна у Волівці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд…». У аналогічному звіті наступного 1930 року зазначено: «Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (тобто крайового) лижного трампліна, яке здійснюється біля Волівця за допомоги технічної роти 19-го піхотного полку й буде завершено цього (1931-го) року. Трамплін будується за проєктом архітектора Яролімка. Передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м».
   У березні 1939-го року Закарпаття було анексоване Угорщиною. Трамплін у Воловці реконструювали. 15 березня 1940-го відбулося його відкриття. В будапештській газеті «Nemzeti sport» (№ 53, 1940), напередодні зазначено: «Найкращі угорські стрибуни на лижах зібралися у Волівці, щоб поборотися на незвично великому трампліні». До Воловця тоді прибули: Шандор Дарабош – на той час 4-разовий чемпіоном Угорщини, учасник чемпіонату світу-1935; Пал Ванья – чемпіон Угорщини 1931-1933 та 1938–1939 років, пізніше переміг в чемпіонатах 1941, 1943 рр., стартував на зимових Олімпійських іграх 1948 року; Ласло Козма –  5-разовий чемпіон Угорщини в командному заліку.
   Воловчани Микола Асталош, Юрій Баганич, Михайло Берегі, Томаш Білек, брати Михайло і Павло Дубовичі, Франтішек і Томаш Філіпі, Михайло Ільницький, Франтішек Гребік, Йосиф Куля, Іван Лаврович, Франтішек Вагнер та брати Євген і Слава Зіндулки у 1930-х часто були серед призерів обласних змагань, хто серед юніорів, хто серед дорослих.

Географічна довідка

   Воловець — селище міського типу, адміністративний центр територіальної громади (смт Воловець, с. Гукливий, с. Скотарське, с. Канора) Закарпатської області України. Розміщений у високогір'ї Українських Карпат, між двома хребтами, Вододільний на півночі, Полонина Боржава на півдні, в долині річок Вича (притока р. Латориці) та Волівчик (притока р. Вичі) біля підніжжя вершин Темнатик (1343,8 м), Плай (1330,7 м), Бозьово (1095,2 м) на висоті біля 492 м над рівнем моря.
   Через Воловець прокладено залізницю Київ-Львів-Чоп. За 10 км від Воловця, через с.Нижні Ворота проходить міжнародна автомагістраль М06 (Київ-Чоп).
   Відстань до обласного центру, м. Ужгород - 115 км, до м. Львів - 190 км, до столиці, м. Київ - 750 км.

   Площа - 11,76 км².
   Населення громади - 8,594 тис. осіб (на 01.01.2023 р.).
   Висота над рівнем моря: смт. Воловець - 492 м.
   Географічні координати: Воловець - 48°42′40″ пн. ш. 23°11′18″ сх. д.

ЦІКАВІ ФАКТИ  

   На Як виявляється, назва "Воловець" є досить популярною. Крім нашого 1. Воловець ще є:

   2. Воловець (пол. Wołowiec) – лемківське село в Польщі, у солтистві Криве гміни Сенкова Горлицького повіту Малопольського воєводства. Лежить у Низьких Бескидах, у долині потоку Завоя – лівої притоки річки Віслока.   Висота над рівнем моря 490 м. Від села до центру воєводства – міста Краків, 10 км до кордону зі Словаччиною. 
   Перша згадка про село зустрічається у податковому реєстрі 1581 року, воно було королівською власністю. За переписом 1787 року у селі проживало 595 греко-католиків і 11 євреїв. Наприкінці XIX ст. – 882 особи, однак перша світова війна негативно позначилась на добробуті й демографії. А станом на 2011 рік населення села складає всього 26 осіб.

   3. Воловець (рум. Volovăț) – комуна у повіті Сучава в Румунії. До складу входить єдине село Воловец, розташоване за 375 км на північ від Бухареста. Висота над рівнем моря 392 м.
   За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали 6980 осіб. Національний склад населення на 98,6% румуни.

   4. Воловець – річка в Карпатах, ліва притока Ріки (басейн Тиси). Довжина – 12 км, площа басейну – 33,5 км2, похил – 67 м/км. Бере початок на схилах хребта Кам'янка (масив Привододільні Ґорґани) біля села Стригальня. Впадає до Ріки в смт Міжгір'я.

   5. Воловець (пол. Wołowiec) – красуня-гора між Польщею та Словаччиною, у Західних Татрах, її висота над рівнем моря - 2064 м, що на три метри вище за нашу Говерлу.

   Пропонуємо помилуватися краєвидами тезки нашого селища: